19 лютого 2026 року Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у справі №336/1049/26 притягнув до відповідальності місцеву мешканку Світлану Бандурку за неналежне виховання дитини. Її неповнолітню доньку поліцейські виявили в місцевій сауні під час розпивання спиртних напоїв у компанії дорослих.
27 січня 2026 року Костопільський районний суд Рівненської області у справі № 564/9/26 визнав виконуючу обов’язки міського голови Костополя Лілію Шульжук винною у вчиненні мобінгу (цькування) щодо двох своїх заступників. Посадовицю оштрафували за систематичний економічний та психологічний тиск на підлеглих, яких вона позбавила посадових обов'язків та майже повністю залишила без премій через їхню політичну приналежність.
18 лютого 2026 року Господарський суд міста Києва виніс рішення у справі за позовом чеського постачальника зброї AKM GROUP-CZ, a.s. до ТОВ «Європейська Медіа Група» (видання «Апостроф»). Компанія намагалася через суд реалізувати право на відповідь щодо публікації про сумнівні закупівлі для Міноборони, проте суд став на бік медіа.
Приводом для судового розгляду стала стаття під назвою: «Гвинтівки втридорога, "відновлені" патрони та арешт коштів: експерт розповів про схеми чесько-української "AKM Group-CZ"», опублікована на сайті «Апостроф» у лютому 2024 року.
У матеріалі, з посиланням на блог офіцера ЗСУ та екс-нардепа, йшлося про те, що:
Позивач стверджував, що ця інформація спотворена, викладена неповно та паплюжить його ділову репутацію. AKM GROUP-CZ вимагала зобов'язати видання опублікувати їхній текст відповіді та тримати його у вільному доступі протягом двох років.
Суддя Валерій Князьков, розглянувши матеріали справи № 910/12520/25, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Ключовими факторами стали:
Пропуск строків: Згідно із Законом «Про медіа», заява про реалізацію права на відповідь має бути подана протягом 20 днів з моменту публікації. Позивач звернувся до редакції лише в липні 2025 року — майже через півтора року після виходу матеріалу.
Джерело інформації: Суд встановив, що видання «Апостроф» лише ретранслювало інформацію, яка вже була поширена іншим медіа (порталом «Обозреватель») та офіційними особами. Згідно зі ст. 117 Закону «Про медіа», суб’єкти не несуть відповідальності за дослівне відтворення матеріалів інших зареєстрованих ЗМІ.
Свобода слова: Суд взяв до уваги аргументи відповідача про те, що висловлювання у статті є оціночними судженнями, що мають фактичне підґрунтя, а втручання у діяльність медіа в цьому випадку було б порушенням свободи вираження поглядів.
Господарський суд міста Києва повністю відмовив у задоволенні позову. Судовий збір покладено на чеську компанію. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом 20 днів.
18 лютого 2026 року Верховний Суд України у складі Касаційного господарського суду скасував рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду у справі про захист ділової репутації ТОВ "Видавництво Атлант". Справу № 910/14711/24 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішення набирає чинності негайно і не підлягає оскарженню.
Справа стосується позову видавництва "Атлант" проти ТОВ "Голдберрі" (власника сайту espreso.tv), де третьою особою виступає Громадська організація "Львівська група" (власник сайту ngl.media). Позивач вимагав визнати недостовірною інформацію, поширену в публікації про нібито завищені ціни на шкільні підручники, спростувати її та опублікувати відповідь.
У серпні 2024 року на сайті ngl.media з'явилася стаття журналістки Єлизавети Чип під заголовком "Атлант розправив плечі. Нове видавництво за сприяння Міносвіти підкорює ринок шкільних підручників". У ній стверджувалося, що видавництво "Атлант" отримало від Інституту модернізації змісту освіти контракти на 163 млн грн без тендерів, з завищеними витратами на друк (удвічі вищими за ринкові). Прибуток видавництва оцінювався в 100-120 млн грн.
Через два дні на сайті espreso.tv опублікували короткий виклад статті, відеоінтерв'ю з Чип та гіперпосилання на оригінал. Видавництво "Атлант" стверджувало, що інформація недостовірна, спотворює факти та шкодить репутації, призвівши до кримінального провадження та затримок платежів від держави. Вони спеціалізуються на підручниках для дітей з особливими потребами та меншин, а реальний прибуток – близько 8 млн грн.
Господарський суд Києва (03.07.2025) та апеляційний суд (06.11.2025) задовольнили позов, визнавши інформацію недостовірною, зобов'язавши "Голдберрі" спростувати її та опублікувати відповідь позивача. Суди визнали, що "Голдберрі" – належний відповідач, оскільки поширив матеріал з посиланням на джерело.
Касаційну скаргу подала ГО "Львівська група", підтримана "Голдберрі". Верховний Суд частково задовольнив її, вказавши на порушення норм процесуального права. Ключові висновки:
Верховний Суд наголосив, що без правильного визначення відповідачів справа не може розглядатися по суті.
13 лютого 2026 року Славутицький міський суд Київської області затвердив угоду про визнання винуватості стосовно Сергія Мартинова, який у 2024 році виконував обов’язки генерального директора ДСП «Чорнобильська АЕС». Його визнано винним у службовій недбалості, що призвела до багатомільйонних втрат підприємства.
Згідно з матеріалами справи № 377/1085/25, у червні 2024 року Сергій Мартинов, перебуваючи на посаді в.о. гендиректора ЧАЕС, видав наказ №903 про преміювання персоналу. Співробітникам виплатили одноразову премію у розмірі 9,87% від посадового окладу «за успішне виконання планових завдань».
Однак слідство встановило, що умови для таких виплат не були передбачені ані Колективним договором підприємства, ані Галузевою угодою.
Наслідки для бюджету:
Сергій Мартинов повністю визнав свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України (службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки). 13 лютого 2026 року він уклав угоду про визнання винуватості з прокурором.
Суд врахував пом’якшувальні обставини:
Суддя затвердила угоду та призначила експосадовцю наступне покарання:
Позбавлення волі строком на 2 роки (із звільненням від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік).
Позбавлення права обіймати посади, пов’язані з адміністративно-господарськими функціями, на строк 1 рік.
Обов’язок періодично з’являтися для реєстрації до органів пробації та не виїжджати за межі України без погодження.
Також засуджений має сплатити на користь держави понад 25 тисяч гривень витрат на проведення експертиз. Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту був скасований у залі суду.
Запорізький районний суд виніс вирок мобілізованому уродженцю Одеси, який після проходження навчання відкрито відмовився виконувати обов'язки військової служби. Чоловік заявив, що не вважає Росію агресором і «не розуміє, хто на кого напав».
Згідно з матеріалами справи №317/4773/25, обвинувачений був призваний за мобілізацією у червні 2025 року. Після проходження підготовки у навчальних центрах Рівного та Дніпра, його направили до військової частини на Запоріжжі для призначення на посаду стрільця-помічника гранатометника.
Однак, прибувши до місця дислокації підрозділу, солдат категорично відмовився:
Свою відмову чоловік мотивував тим, що він «не військова людина», має проблеми зі здоров'ям (зокрема, заявляв про вибитий під час затримання зуб, який демонстрував у коробочці) та не згоден з методами мобілізації.
Найбільш резонансними стали свідчення командирів та офіцерів з психологічної підтримки. За їхніми словами, під час численних виховних бесід підсудний відкрито заявляв, що:
«Це не моя війна», «Я не розумію, хто на кого напав», «Я не вважаю Росію державою-агресором».
Офіцер з психологічної підтримки у своїй характеристиці зазначив, що мобілізований виявляв повну нелояльність до України та намагався ухилитися від служби під надуманими приводами.
Адвокат наполягав, що мобілізація була проведена з порушеннями, а наказ командира про призначення на бойову посаду нібито був незаконним, оскільки підсудний за станом здоров'я мав служити у підрозділах забезпечення.
Проте суд ці аргументи відхилив, спираючись на наступне:
ВЛК: Обвинувачений двічі проходив медкомісію (у червні та липні 2025 року), і обидва рази був визнаний придатним. Рішення ВЛК він не оскаржував.
Підготовка: Підсудний пройшов навчання в учбових центрах, що спростовує заяви про «повну непідготовленість».
Свідомість дій: Відмова була публічною, неодноразовою та зафіксованою рапортами свідків.
Суддя Запорізького районного суду Запорізької області визнав чоловіка винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 409 КК України (відмова від несення обов’язків військової служби в умовах воєнного стану).
Враховуючи відсутність каяття та тяжкість вчиненого правопорушення, суд призначив покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.
19 лютого 2026 року Новобаварський районний суд м. Харкова у справі № 639/891/26 виніс вирок військовослужбовцю, який відкрито відмовився виконувати бойове розпорядження. Попри каяття та наявність неповнолітньої дитини, чоловік отримав реальний термін ув’язнення.
Подія сталася 1 грудня 2025 року. Солдат, який обіймав посаду старшого водія інженерно-саперного взводу, під час шикування підрозділу отримав наказ від тимчасово виконуючого обов’язки командира батальйону.
Згідно з бойовим розпорядженням, він мав вибути в район населеного пункту Сергіївка (Донецька область) у складі тактичної групи «Покровськ». Завданням підрозділу було зайняття позицій для недопущення прориву противника.
У суді обвинувачений повністю визнав провину. Свою відмову він пояснив психологічним чинником: чоловік зізнався, що відчував сильний страх за своє життя, оскільки до цього моменту не брав безпосередньої участі в активних бойових діях.
Відмова була зафіксована на відеокамеру, що стало одним із ключових доказів у справі.
Суд підкреслив, що в умовах повномасштабної агресії та воєнного стану військова дисципліна є фундаментом обороноздатності держави.
Кваліфікація: ч. 4 ст. 402 КК України (Непокора, вчинена в умовах воєнного стану).
Пом'якшувальні обставини: щире каяття, наявність на утриманні 10-річної доньки.
Обтяжувальні обставини: не встановлені.
Попри наявність пом’якшувальних факторів, суддя зазначив, що відсутність реального покарання за такі вчинки може призвести до зниження рівня дисципліни у військах та підриву боєздатності армії.
«Непокора є небезпечним військовим злочином... що негативно позначається на виконанні завдань з оборони держави», — йдеться у тексті вироку.
Суд призначив військовослужбовцю покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.
