«Спецоперація» за вказівкою з Instagram: у Львові винесли вирок чоловіку, який підпалив відділення «Укрпошти»

16 лютого 2026 року Личаківський районний суд м. Львова ухвалив вирок у справі Ярослава Біжка, якого звинувачували в умисному підпалі дверей поштового відділення. Чоловік став жертвою маніпуляцій невідомих осіб, які видавали себе за співробітників СБУ.

Деталі інциденту

Подія сталася 13 листопада 2025 року близько 20:30. Обвинувачений підійшов до відділення «Укрпошти» №79014, що на вулиці Личаківській, 119, та за допомогою заздалегідь підготовленого бензину підпалив вхідні двері. Внаслідок підпалу АТ «Укрпошта» було завдано матеріальних збитків на суму понад 88 тисяч гривень.

Романтичне знайомство та «вербування»

У судовому засіданні Ярослав Біжко повністю визнав свою провину та розповів приголомшливу історію свого злочину. За словами підсудного, все почалося із сайту знайомств, де він за два тижні до події познайомився з дівчиною.

У день запланованого побачення йому зателефонував невідомий, який представився співробітником СБУ. «Спецслужбіст» заявив, що дівчина, з якою Ярослав збирався зустрітися, нібито працює на країну-агресора. Для переконливості чоловіку навіть надіслали відео її «затримання».

Далі, під тиском погроз та інструкцій, обвинуваченого переконали, що він бере участь у «секретній операції». Йому наказали купити бензин і підпалити двері відділення пошти, де начебто переховувалися куратори дівчини-шпигунки. Чоловік повірив, що допомагає державі, і виконав наказ.

Рішення суду

Суд врахував декілька факторів, що пом’якшують покарання:

• Щире каяття та активне сприяння розслідуванню.
• Повне відшкодування збитків «Укрпошті».
• Добровільний внесок на потреби ЗСУ у розмірі 10 000 гривень.
• Відсутність попередніх судимостей.

Вирок суду у справі № 463/625/26: Ярослава Біжка визнано винним за ч. 2 ст. 194 КК України (умисне пошкодження майна шляхом підпалу). Йому призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі.

Однак, на підставі ст. 75 КК України, суд звільнив його від реального відбування терміну, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки. Протягом цього часу засуджений має періодично реєструватися в органах пробації та повідомляти про зміну місця проживання чи роботи.

Також засуджений має сплатити на користь держави 22 285 гривень за проведення експертиз.

На Вінниччині «чорний археолог» знайшов унікальний римський скарб ІІІ століття: суд оштрафував його на 1700 гривень

17 лютого 2026 року Оратівський районний суд Вінницької області у  справі № 141/85/26 виніс вирок місцевому жителю Олександру Мельнику, який за допомогою металошукача відшукав та намагався привласнити унікальний археологічний скарб часів Римської імперії. Артефакти передали до музею, а чоловік відбувся невеликим штрафом.

Згідно з матеріалами справи, подія сталася 16 листопада 2025 року. Олександр Мельник із металошукачем «Фортуна-М3» проводив нелегальні земляні пошуки на ділянці між селами Оратів та Мервин Вінницького району.

Того дня йому вдалося натрапити на справжню історичну реліквію. З-під землі чоловік дістав комплекс бронзових предметів: римський казанок з ручкою (типу Геммоор), фрагменти римського черпака та цідилки для вина, бронзову пряжку типу «Омега» з обоймою для кріплення до пояса, а також частини римського триніжника-підставки.

Експерти Національного музею історії України підтвердили, що знахідка є унікальним скарбом. Предмети датуються другою половиною ІІІ століття нашої ери. Усі ці речі були знайдені разом (складають єдиний депозит) і належать до стародавнього германського воїнського поховання-кремації. Скарб має особливу історичну, наукову, художню та культурну цінність.

Відповідно до українського законодавства, всі археологічні знахідки є власністю держави. Проте Олександр Мельник не повідомив про знахідку органи охорони культурної спадщини, а забрав артефакти додому. Того ж дня він вирішив похизуватися скарбом і виклав фотографії предметів у тематичних групах для шукачів у соціальній мережі Facebook.

Саме публікації в інтернеті, ймовірно, і привернули увагу правоохоронців. Вже 10 січня 2026 року до будинку чоловіка з обшуком прийшла поліція. Мельник не став опиратися і добровільно видав усі 54 фрагменти знайдених старожитностей, які ховав у спальні.

Під час слідства Олександр Мельник повністю визнав свою провину, розкаявся та погодився на спрощений розгляд справи без проведення судового засідання. Представники Національного музею історії України також не висували цивільних позовів, оскільки артефакти були успішно їм передані.

17 лютого 2026 року суддя Оратівського районного суду визнав Олександра Мельника винним у незаконному привласненні скарбу, який має особливу культурну цінність (ч. 1 ст. 193 КК України). Враховуючи щире каяття, сприяння слідству та те, що чоловік раніше не був судимим, суд призначив йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — тобто 1700 гривень.

Усі 54 безцінні металеві артефакти римського періоду за рішенням суду офіційно залишені у Національному музеї історії України. А от металошукач та мобільний телефон, з якого робилися фото для Facebook, конфісковувати не стали — їх повернули власнику.

Суд дав умовні терміни чоловікам, які «вибивали» мільйонний борг: гучна справа СБУ розвалилася в суді

04 лютого 2026 року Київський районний суд міста Одеси виніс вирок у справі № 947/38994/23  про нібито вимагання майже мільйона гривень. Гучна справа, яка розслідувалася за участю СБУ, несподівано змінила свій хід у суді: з'ясувалося, що «неіснуючий борг», про який заявляв потерпілий Михайло Цонков, виявився цілком реальним. В результаті обвинувачені Вюгар Османов та Рабіл Алієв уникли тривалого тюремного ув'язнення і отримали умовні терміни.

Суть конфлікту: морква, розписка та борги

Історія бере свій початок ще у 2016 році, коли потерпілий Михайло Цонков та його колишній бізнес-партнер спільно вирощували насіння моркви. Партнер позичив Цонкову велику суму грошей, і той власноруч написав боргову розписку на 927 тисяч гривень. Проте борг так і не повернув, мотивуючи це тим, що фуру з його насінням нібито заарештували у Києві.

Роками партнер намагався повернути свої кошти, але марно. Влітку 2023 року він вирішив розпочати новий аграрний бізнес спільно з Вюгаром Османовим (директором ТОВ «Одеса Море +») та Рабілом Алієвим. Кредитор розповів їм про старий борг Цонкова і запропонував: якщо гроші вдасться повернути, вони підуть як його внесок у їхню нову спільну справу.

Османов та Алієв взялися за повернення боргу. Відбулося кілька зустрічей: спочатку в селі Владичень Болградського району, де Цонков повернув 20 000 гривень готівкою (про що одразу зробили відмітку на оригіналі розписки). Наступні зустрічі проходили в одеських ресторанах «Горець» та «Апшерон».

Спецоперація СБУ та суд

Не бажаючи віддавати решту боргу, Михайло Цонков звернувся до правоохоронців, заявивши, що з нього погрозами вимагають «неіснуючий борг». Далі в справу втрутилася СБУ: Цонкова обвішали прослушкою, видали йому мічені 500 доларів США, які він передав обвинуваченим під час зустрічі в ресторані «Горець».

Під час останньої зустрічі біля ресторану «Апшерон» третій чоловік (справа щодо якого виділена в окреме провадження) вдарив Цонкова у груди. Після цього Османова та Алієва жорстко затримали, звинувативши у вимаганні в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 189 КК України), що загрожувало їм позбавленням волі на строк від 7 до 12 років.

Проте під час судового розгляду версія слідства розсипалася.

По-перше, сам Михайло Цонков у суді плутався у свідченнях і врешті-решт визнав, що розписка справжня, він її підписував і дійсно мав фінансові зобов'язання.

По-перше, свідки підтвердили, що Османов і Алієв не забирали гроші собі — передані Цонковим 500 доларів США були того ж дня перераховані на банківську картку доньки справжнього кредитора.

Рішення суду

Суддя дійшов висновку, що дії обвинувачених не є вимаганням, оскільки вони не намагалися заволодіти чужим майном заради власної наживи. Вони намагалися змусити боржника виконати його реальні зобов'язання, проте використовували для цього незаконні методи (погрози).

Тому суд перекваліфікував дії Вюгара Османова та Рабіла Алієва з ч. 4 ст. 189 (Вимагання) на значно м'якшу ч. 2 ст. 355 Кримінального кодексу України (Примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань).

Обом обвинуваченим призначили покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, проте суд звільнив їх від реального відбування покарання, давши 1 рік іспитового терміну (умовно).

Віддала півмільйона шахраям: на Київщині мати двох військових програла суд проти чотирьох банків щодо реструктуризації кредитів

10 лютого 2026 року Переяславський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення у драматичній справі № 359/9163/25, яка демонструє, наскільки беззахисними можуть бути жертви телефонних аферистів перед банківською системою. Місцева жителька Наталія Суботіна, яка через погрози шахраїв набрала кредитів на майже півмільйона гривень, не змогла змусити банки провести реструктуризацію боргу.

Дзвінок від "СБУ" та кредити під 72% річних

Трагічна історія розпочалася навесні 2025 року. З 8 квітня по 23 травня Наталії Суботіній телефонували невідомі, які представлялися співробітниками Служби безпеки України. Аферисти заявили жінці, що її підозрюють у "державній зраді", і щоб уникнути кримінальної відповідальності, вона має терміново перерахувати їм значну суму коштів.

Перебуваючи у стані сильного стресу, жінка почала брати кредити. Протягом короткого часу вона оформила позики у чотирьох великих банках: АТ «Ідея Банк», АТ «Таскомбанк», АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «ПУМБ». Умови деяких кредитів були вкрай жорсткими: наприклад, в "Ідея Банку" вона отримала 50 тисяч гривень під 65% річних та відкрила кредитну лінію під 72%. Загальна сума заборгованості сягнула 471 063 гривень.

Зрозумівши, що стала жертвою обману, Наталія звернулася до поліції, яка відкрила кримінальне провадження за фактом шахрайства.

Спроба домовитися з банками

Залишившись із величезними боргами та маючи скрутне матеріальне становище, жінка надіслала банкам заяви з проханням реструктуризувати заборгованість та зупинити нарахування штрафів на час розслідування поліції.

Свою позицію вона аргументувала не лише діями шахраїв, а й тим, що двоє її синів проходять військову службу в Збройних Силах України (один із них проживає з нею та веде спільне господарство). Проте фінансові установи не пішли назустріч: "Таскомбанк" офіційно відмовив, а інші банки фактично проігнорували звернення або надали формальні відповіді. Жінка подала до суду, вимагаючи провести реструктуризацію примусово.

Чому суд став на бік банків?

Суддя В.В. Лебідь, детально вивчивши матеріали справи, був змушений відмовити Наталії Суботіній. Причина криється у суворих нормах Закону України «Про споживче кредитування».

Хоча закон дійсно передбачає механізм обов'язкової реструктуризації кредитів на час воєнного стану (п. 7-1 Прикінцевих та перехідних положень), для цього позичальник повинен відповідати чітким критеріям:

1. Бути внутрішньо переміщеною особою (ВПО) або проживати в зоні бойових дій / окупації.

2. Мати єдиним джерелом доходу соцдопомогу чи пенсію, або бути особою з інвалідністю внаслідок війни з дуже низьким доходом родини.

3. Не мати прострочених боргів станом на 23 лютого 2022 року.

Суд встановив, що позивачка, звертаючись до банків, не надала пакета документів, який би доводив, що вона підпадає під ці жорсткі законодавчі критерії для примусової реструктуризації. Самого факту служби синів у ЗСУ та наявності кримінального провадження щодо шахрайства, за законом, недостатньо для зобов'язання банку змінити умови договору.

А медичну довідку від психолога про стресовий стан суд відхилив як неналежний доказ, оскільки вона не містила даних про сертифікацію лікаря.

"Отже, проведення реструктуризації зобов'язань за кредитним договором, за відсутності підстав для обов'язкової реструктуризації, ґрунтується на договірній основі та залежить від вільного волевиявлення сторін", — підсумував суд. Простіше кажучи: банк має право піти назустріч клієнту, але не зобов'язаний це робити.

У задоволенні позову Наталії Суботіній відмовлено повністю. Судові витрати компенсує держава, оскільки позивачка звільнена від їх сплати за Законом України "Про захист прав споживачів". Рішення ще може бути оскаржене в апеляційному суді.

Нетішинський суд зобов'язав екс-чоловіка виплатити понад 17 мільйонів гривень колишній дружині за прострочення боргу

12 лютого 2026 року Нетішинський міський суд у справі №679/636/25 ухвалив рішення щодо стягнення колосальної суми інфляційних втрат та відсотків за несвоєчасне виконання судового рішення. Відповідач, Олександр Домбровський, має додатково сплатити своїй колишній дружині, Тамарі Домбровській, понад 17,5 мільйонів гривень через те, що роками ухилявся від виплати компенсації за поділ спільного майна.

Передісторія: мільйони, бізнес та Toyota Land Cruiser

Судова епопея між колишнім подружжям розпочалася ще у 2018 році з поділу спільно нажитого майна. У листопаді 2021 року крапку в тій справі поставив Верховний Суд. Він постановив стягнути з Олександра Домбровського на користь Тамари Домбровської понад 27,5 млн грн.

До цієї суми увійшла компенсація за відчужені транспортні засоби (зокрема елітний позашляховик Toyota Land Cruiser 200), а також половина вартості внесків до статутних капіталів приватних підприємств «Експрес» та «Експрес Агро».

У січні 2022 року приватний виконавець відкрив виконавче провадження. Проте, як з'ясувалося під час нинішнього суду, за кілька років із боргу в 27,5 мільйонів чоловік виплатив колишній дружині мізерну суму — лише трохи більше ніж 71 тисячу гривень.

"Борг платежем красний", або як працює стаття 625 ЦК України

Оскільки залишок невиконаного зобов'язання склав 27,5 млн грн і ці гроші роками знецінювалися, Тамара Домбровська звернулася до суду з новим позовом. Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, кредитор має право вимагати від боржника сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних за весь час прострочення.

Представники позивачки зробили розрахунок з лютого 2021 року по жовтень 2025 року і нарахували:

• 14 255 025 грн — інфляційних втрат;

• 3 274 461 грн — 3% річних.

Аргументи відповідача: спроба "збити" суму

Адвокати Олександра Домбровського намагалися оскаржити ці вимоги.

По-перше, вони просили суд зменшити розмір 3% річних до 500 тисяч гривень, посилаючись на "неспівмірність" та те, що виконання рішення не повною мірою залежало від волі відповідача. Проте суддя Р.М. Стасюк відхилив це клопотання, пояснивши, що 3% річних — це законодавчо встановлений мінімум відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, і суд не має права опускати планку нижче цього порогу.

По-друге, захист наголошував, що у 2023 році держава призупинила дію Закону «Про індексацію грошових доходів населення», а отже, інфляційні втрати за 2023 рік рахувати не можна. Суд спростував і цей аргумент: згаданий закон стосується підвищення зарплат і пенсій громадян, а не цивільно-правових боргів між фізичними особами. Інфляція у країні була, гроші знецінювались, тому розрахунок позивачки визнали законним.

Рішення суду

Оцінивши всі докази, суддя повністю задовольнив позов Тамари Домбровської. Суд зобов'язав Олександра Домбровського виплатити колишній дружині 17 529 486 гривень 68 копійок (інфляційні втрати та відсотки), а також покрити судовий збір у розмірі 12 112 грн.

Варто зазначити, що ця сума стягується додатково до того основного боргу в 27,5 млн грн, який відповідач досі не погасив.

Суд у Києві зобов'язав РФ виплатити понад 1,6 млн грн моральної шкоди переселенцю з Донецька

Голосіївський районний суд міста Києва ухвалив безпрецедентне рішення (справа №752/20966/25), зобов’язавши Державу Російська Федерація виплатити громадянину України Олександру Лустічу компенсацію за моральну шкоду, завдану збройною агресією. Сума відшкодування становить еквівалент 35 000 євро, або понад 1,65 млн гривень.

Історія позивача: двічі втікач від війни

Як випливає з матеріалів справи, Олександр Лустіч з 2007 року проживав у власній квартирі в Донецьку. Проте з початком російської окупації у 2014 році його життя перетворилося на виживання: у місті зникли базові комунікації (вода, світло, газ), зв'язок та доступ до медицини.

Не витримавши життя в окупації, у 2018 році чоловік, ризикуючи життям, виїхав до Києва, де отримав статус внутрішньо переміщеної особи (ВПО). Його нерухомість залишилася на непідконтрольній Україні території, через що він фактично був позбавлений права власності. Більше того, чоловік роками не може побачити рідних, які залишилися в окупації.

Проте у 2022 році війна наздогнала його і в столиці. Під час активної фази вторгнення на Київщину Олександр знову опинився в епіцентрі бойових дій. Постійні повітряні тривоги, життя у бомбосховищах, обстріли критичної інфраструктури та щоденний стрес призвели до суттєвого погіршення здоров'я, проблем із пам'яттю та емоційного виснаження.

Юридичне підґрунтя: як суд обійшов імунітет РФ

Ключовим аспектом справи стало подолання так званого судового імунітету Російської Федерації. Суддя Ж.І. Кордюкова, спираючись на практику Великої Палати Верховного Суду України (від 12.05.2022), зазначила, що здійснивши збройну агресію, Росія вийшла за межі своїх суверенних прав і порушила статут ООН. Тому вона не може посилатися на імунітет для уникнення відповідальності.

При визначенні розміру компенсації суд також спирався на практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Зокрема, було використано прецедентне рішення у справі "Луізіду проти Турецької Республіки" (1998 рік), де за незаконне позбавлення доступу до майна через окупацію Північного Кіпру судді призначили схожу суму компенсації.

Рішення суду

Розглянувши всі обставини, Голосіївський суд повністю задовольнив позовні вимоги Олександра Лустіча та ухвалив стягнути з Російської Федерації на користь позивача моральну шкоду в розмірі 1 652 045 грн 50 коп. (еквівалент 35 000 Євро за курсом НБУ на момент подання позову).

Афера на 2,5 мільйона: на Черкащині директор агропідприємства отримав вирок за кредит під неіснуючу пшеницю

Шполянський районний суд Черкаської області виніс вирок директору СТОВ «Агроспілка» Ігорю Романенку за участь у масштабній шахрайській схемі. Разом зі спільником він видурив у ТОВ «Фінансова компанія «Віва Капітал» 2,5 мільйона гривень кредиту, використавши як заставу фіктивні документи про наявність 1 мільйона кілограмів зерна.

Про це йдеться у вироку суду від 16 лютого 2026 року (справа № 710/1694/23).

Деталі схеми

Як встановило слідство, злочинна схема діяла влітку 2019 року. Директор виробничого підрозділу «Шполянський хлібзавод» (матеріали щодо якого виділені в окреме провадження) вирішив отримати великий споживчий кредит. Проте для такої суми у нього не було відповідного заставного майна. За допомогою він звернувся до свого керівника — директора СТОВ «Агроспілка» Ігоря Романенка, запропонувавши поділити отримані гроші навпіл.

Романенко познайомив підлеглого з директором фінансової компанії «Віва Капітал», де вони домовилися про позику в 2,5 млн грн. Аби переконати кредиторів у своїй платоспроможності, шахраї створили фіктивну складську квитанцію. Ігор Романенко особисто підписав документ, згідно з яким його підприємство нібито прийняло на зберігання від спільника 1 000 000 кг (1 000 тонн) пшениці 1-го класу вартістю 4,9 млн грн. Насправді ж ніякого зерна не існувало.

Крім того, аби закрити всі юридичні питання, Романенко підробив протокол зборів учасників СТОВ «Агроспілка» (які фактично не проводилися), що дозволило підприємству виступити поручителем за цим кредитом.

Отримання грошей та наслідки

Повіривши фальшивим документам, кредитна комісія ФК «Віва Капітал» схвалила позику під 32% річних. У період з 26 липня по 9 серпня 2019 року на рахунок спільника надійшло 2,5 млн грн. З цієї суми аферисти внесли як погашення кредиту лише 1 539 гривень, а решту привласнили та поділили між собою. Загальна сума збитків, завданих фінансовій компанії, склала майже 2,498 млн грн.

Судовий розгляд та вирок

Наприкінці січня 2026 року обвинувачений Ігор Романенко пішов на угоду зі слідством. Він беззастережно визнав свою провину у шахрайстві, вчиненому за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах (ч. 4 ст. 190 КК України).

Під час суду було враховано, що Романенко щиро розкаявся, активно співпрацював з правоохоронцями (надав інформацію щодо спільника), зробив благодійний внесок на підтримку Сил Оборони України, а завдані потерпілій компанії збитки були повністю відшкодовані.

Враховуючи ці обставини, Шполянський районний суд затвердив угоду про визнання винуватості та призначив Ігорю Романенку узгоджене покарання: 5 років позбавлення волі без конфіскації майна. Проте реальне ув'язнення суд замінив на іспитовий строк тривалістю 1 рік і 6 місяців.

Кримінальне провадження щодо його спільника, директора хлібзаводу, який безпосередньо оформлював на себе кредит, наразі розглядається окремо.