Леонов і його торговельні марки

Леонов Олексій Олександрович, який в 2019 році став народним депутатом України, є власником низки торговельних марок.

У 2015 році разом із Дмитром Старовойтовим Олексій Леонов подавав заявки на реєстрацію позначень HappyCoffee та HappyBoy, однак через несплату реєстраційного збору ці торговельні марки так і не були зареєстровані.

BurgerZ – заявка подана 20.10.2015, зареєстрована ТМ 10.03.2017, права на ТМ передані 12.03.2018 Кондрашенко Аллі Петрівні.

 

SLOW PIGGY – заявка подана 08.12.2015 разом з Коробчинським Артуром Олександровичем, зареєстрована ТМ 10.05.2017, свої права на ТМ передані 25.11.2019 жінці - Любимовій Наталії Едуардівні.

СИЛА-ЕДА – заявка подана 22.10.2018, зареєстрована ТМ 10.11.2020

CHEF`S HAND – заявка подана 22.09.2017, зареєстрована ТМ 25.09.2019.

Я ОДЕССИТ МНЕ НЕ ВСЕ РАВНО  –  заявка подана 25.04.2019, зареєстрована ТМ 02.06.2021. 

Олексій Леонов разом із підсанкційним народним депутатом-втікачем Артемом Дмитруком є співзасновниками громадської організації «Олексія Леонова «Я одесит — мені не все одно»».

Варто зазначити, що торговельна марка «Я ОДЕССИТ МНЕ НЕ ВСЕ РАВНО» відсутня в електронних деклараціях народного депутата з 2021 по 2024 рр.

Колишня дружина Леонова, Любимова Наталія Едуардівна, є: співвласницею ТМ SLOW PIGGY, власницею ТМ LUBIMOVA, заявницею на ТМ Alhime та автором літературного письмового твору практичного характеру «Трансформаційна дихальна практика «Alhime». 

Верховний Суд відмовив у оскарженні санкцій проти «кримінального авторитета» Радіка Хачатряна: пропущений строк не поновлено

Велика Палата Верховного Суду України у справі справа № 990/186/25 залишила без задоволення апеляційну скаргу громадянина Республіки Вірменія Радіка Хачатряна, який намагався оскаржити указ Президента України від 21 травня 2021 року № 203/2021 про застосування персональних санкцій. Рішення суду, ухвалене 11 вересня 2025 року, підтвердило повернення позовної заяви через пропуск шестимісячного строку звернення до суду, який минув понад три роки тому.

Справа № 990/186/25 стосується санкцій, введених рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року, яке набрало чинності указом Президента Володимира Зеленського. Згідно з документом, до Хачатряна (підпункт 13 пункту 606) застосовано безстрокові обмежувальні заходи. Позивач, представлений адвокатом Олександром Починком, стверджував, що санкції є протиправними та безпідставними, і просив їх скасувати.

Хачатрян подав позов до Касаційного адміністративного суду 24 квітня 2025 року – через 3 роки, 4 місяці та 29 днів після офіційного опублікування указу в "Урядовому кур'єрі" (25 травня 2021 року) та "Офіційному віснику України". Суд першої інстанції (ухвала від 20 травня 2025 року) повернув заяву, визнавши причини пропуску строку неповажними. Позивач обґрунтовував затримку тим, що:

• Не володіє українською мовою на достатньому рівні для читання офіційних видань.
• Не знав про публікацію указів Президента в цих джерелах, оскільки є громадянином іншої держави і не займався діяльністю, яка могла б призвести до санкцій.
• Пережив стрес від пандемії COVID-19, обстрілів у місті проживання (Кропивницький) та інсульт, що погіршило здоров'я і завадило своєчасно звернутися до суду.

Велика Палата Верховного Суду, у складі 17 суддів під головуванням судді-доповідача Наталії Шевцової, погодилася з висновками нижчої інстанції. Суд наголосив, що офіційне опублікування указу презюмує обізнаність зацікавлених осіб, а статус іноземця не надає переваг у порядку інформування чи оскарження. Медичні документи про інсульт та загальні посилання на пандемію і воєнний стан не визнані об'єктивно непереборними перешкодами, оскільки позивач не надав доказів активних дій для з'ясування ситуації (наприклад, спроб перекладу чи юридичних консультацій) протягом усього періоду.

"Пропуск строку через пасивну поведінку позивача не є поважною причиною", – йдеться в постанові, посилаючись на принципи юридичної визначеності та верховенства права (статті 55 Конституції України, статті 122 КАС України). Суд також зазначив, що повернення заяви не позбавляє права повторного звернення, але з дотриманням строків.

До справи як треті особи залучено Апарат РНБО та Департамент стратегічних розслідувань Нацполіції. Відповідач (Президент України) у відзиві підтримав позицію суду, підкресливши, що незнання про порушення прав через байдужість не виправдовує пропуск.

Це рішення є остаточним і оскарженню не підлягає. Воно узгоджується з попередньою практикою Верховного Суду в подібних справах про оскарження санкцій (наприклад, постанови від 14 листопада 2024 року у справах № 990/241/24 та № 990/236/24).

Двоє суддів Верховного Суду виступили з окремою думкою щодо справи про втрату громадянства Коломойським

Судді Великої Палати Верховного Суду Михайло Мазур та Олександр Кривенда оприлюднили окрему думку у справі № 990/320/23, в якій не погоджуються з рішенням більшості колег щодо відмови в задоволенні позову Ігоря Коломойського про скасування указу Президента України про втрату ним українського громадянства. Окрема думка, датована 11 вересня 2025 року, підкреслює проблеми зворотної дії закону та передбачуваності правових норм.

Велика Палата Верховного Суду 11 вересня 2025 року залишила в силі рішення Касаційного адміністративного суду від 2 квітня 2025 року, відмовивши Коломойському в позові проти Президента України. Позивач оскаржував Указ № 502/2022 від 18 липня 2022 року, яким його визнали таким, що втратив українське громадянство через наявність громадянства Ізраїлю. Більшість суддів обґрунтувала це тим, що Коломойський добровільно набув іноземне громадянство, мав час відмовитися від нього і що докази (зокрема, лист СБУ з інформацією від ізраїльських органів) є достатніми.

Однак судді Мазур і Кривенда у своїй окремій думці стверджують, що набуття Коломойським громадянства Ізраїлю відбулося у 1995 році, коли українське законодавство не передбачало втрати громадянства як наслідок. "Станом на 1995 рік Закон України «Про громадянство України» 1991 року не містив такої підстави для втрати громадянства", – зазначають вони, посилаючись на ст. 21 того закону, яка обмежувалася іншими підставами, як-от вступ на службу в іноземні органи влади чи подання фальшивих документів.

Окрема думка підкреслює, що лише з 1997 року (нова редакція закону) і 2001 року (новий закон) "добровільне набуття громадянства іншої держави" стало підставою для втрати українського громадянства. Судді аргументують, що "набуття громадянства" – це конкретний юридичний факт у часі, а не триваючий стан, тому застосування закону до подій 1995 року є зворотною дією, забороненою ст. 58 Конституції України. "Закони не мають зворотної дії в часі, крім випадків пом'якшення відповідальності", – цитують вони Конституцію.

Крім того, судді звертають увагу на нещодавно ухвалений Закон про множинне громадянство (№ 4502-IX від 18 червня 2025 року, набере чинності 16 січня 2026 року), який, на їхню думку, свідчить про те, що принцип єдиного громадянства в Конституції не забороняє множинне громадянство, а лише виключає окреме громадянство для регіонів. "Наявність громадянства іншої держави не порушує Конституцію, а оцінюється лише за законом про громадянство", – пишуть вони.

Ще одним ключовим аргументом є відсутність у законах 1997 і 2001 років перехідних положень, які б встановлювали строки для виходу з іноземного громадянства для тих, хто вже мав його. "Якщо законодавець мав на увазі застосування до минулих випадків, він мав би чітко визначити строки чи обов'язок", – зазначають судді. Вони також вказують, що держава протягом 25 років не застосовувала цю норму до Коломойського, попри публічність інформації про його подвійне громадянство, що робить рішення непередбачуваним і потенційно порушує ст. 8 Європейської конвенції з прав людини.

"Ця обставина радше свідчить про те, що держава тривалий час не вважала можливим застосувати такий наслідок", – підкреслюють Мазур і Кривенда.

У Києві засудили жінку за незаконний обмін криптовалюти

11 вересня 2025 року Печерський районний суд міста Києва виніс вирок у справі № 757/35628/25-к щодо незаконних операцій з криптовалютою. Обвинувачену Дерев'янченко Любов Олександрівна визнали винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 200 та ч. 1 ст. 209 Кримінального кодексу України.

За матеріалами слідства, 19 березня 2025 року обвинувачена, не маючи ліцензії Національного банку України, надала послуги з обміну криптовалюти через Telegram-канал. Зокрема, вона обміняла 5905 USDT на 6000 доларів США для одного з клієнтів, використовуючи криптогаманець та надсилаючи інструкції щодо отримання фіатних коштів. Суд встановив, що такі дії порушували Закон України "Про платіжні послуги" та інші нормативні акти НБУ, оскільки обвинувачена не була зареєстрованим надавачем платіжних послуг і діяла з корисливих мотивів для особистого збагачення.

Крім того, суд кваліфікував її дії як легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, оскільки обмін криптоактивів маскував незаконне походження коштів.

24 липня 2025 року між прокурором та обвинуваченою була укладена угода про визнання винуватості, яку суд затвердив. Обвинувачена повністю визнала свою вину, погодившись на запропоноване покарання.

Суд призначив покарання за сукупністю злочинів – 4 роки позбавлення волі з випробувальним терміном на 1 рік.

У Миколаєві чотирьох чоловіків засудили за продаж гуманітарної допомоги від ООН

17.09.2025 Заводський районний суд Миколаєва виніс вирок у справі №487/1892/25 про незаконний продаж продуктів харчування з гуманітарних наборів Всесвітньої продовольчої програми ООН (ВПП ООН). Обвинувачені – Калінін Олександр Олександрович, Шумилов Сергій В’ячеславович, Зубков Олександр Анатолійович та Протопопов Олексій Миколайович – визнали свою провину та уклали угоди з прокуратурою. 

За даними слідства, злочинна схема діяла з березня по листопад 2024 року під час воєнного стану. Обвинувачені, діючи у змові з іншою особою, перепаковували гуманітарні продукти, видаляючи маркування ВПП ООН, та продавали їх на ринку в Миколаєві за адресою площа Привокзальна, 1Б. Продукти призначалися для нужденних, але були реалізовані з метою отримання прибутку.

Серед проданих товарів – пшеничне борошно (понад 6400 кг), пшенична та гречана крупи, цукор (7700 кг), соняшникова олія, вівсяні пластівці, макарони та різні консерви. Загальна вартість реалізованих товарів склала понад 760 тисяч гривень.

Обвинувачені використовували складські приміщення та транспорт громадської організації "Надійний добробут інвалідів" для перепакування та перевезення. Злочинну діяльність припинено правоохоронцями 23 листопада 2024 року під час розвантаження чергової партії товарів.

Суд кваліфікував дії обвинувачених за ч. 3 ст. 201-2 Кримінального кодексу України (продаж гуманітарної допомоги з метою отримання прибутку, вчинений групою осіб за попередньою змовою під час воєнного стану). Угоди про визнання винуватості були укладені 16 вересня 2025 року та затверджені судом наступного дня. Кожен отримав 5 років позбавлення волі з випробувальним терміном 2 роки та забороною на зайняття діяльністю, пов’язаною з гуманітарною допомогою.

Апеляційна палата ВАКС відмовила в апеляції захиснику Дубневича щодо спеціального судового провадження

22 вересня 2025 року Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду (ВАКС) у справі № 991/1936/25 відмовила у відкритті апеляційного провадження за скаргою захисника колишнього народного депутата Ярослава Дубневича. Рішення стосується ухвали суду першої інстанції від 11 вересня 2025 року, яка дозволила проведення спеціального судового провадження (заочне) щодо Дубневича.

Згідно з ухвалою, суддя-доповідач Микола Глотов перевірив апеляційну скаргу адвоката Івана Тесленка (захисника Дубневича) і дійшов висновку, що така ухвала не підлягає окремому апеляційному оскарженню на поточній стадії кримінального провадження. Це випливає з норм Кримінального процесуального кодексу України (КПК), зокрема статей 392, 398 та 399.

"Ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом", – зазначається в ухвалі.

Ярослав Дубневич обвинувачується за ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 (організація привласнення чи розтрати майна в особливо великих розмірах) та ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 Кримінального кодексу України (легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом). Кримінальне провадження зареєстроване під номером 52018000000000546. Прокурором у справі виступає Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП).

Апеляційна скарга надійшла до суду 22 вересня 2025 року. У ній захисник просив скасувати ухвалу про заочне провадження та відмовити в задоволенні клопотання прокурора. Однак суддя-доповідач встановив, що для відкриття апеляційного провадження відсутні підстави, оскільки оскаржуване рішення не входить до переліку ухвал, які можна оскаржувати окремо до винесення остаточного вироку чи іншого рішення суду першої інстанції.

Ярослав Дубневич, колишній народний депутат від партії "Батьківщина", фігурує в кількох корупційних скандалах, пов'язаних з розтратою державних коштів у сфері залізничного транспорту. САП і НАБУ розслідують справу з 2018 року. Дубневич заперечує обвинувачення і вважає справу політично мотивованою.

Колишнього голову Ольшанської селищної ради Сергія Новака виправдали у справі про розтрату бюджетних коштів

03 вересня 2025 року Центральний районний суд міста Миколаєва у справі № 945/640/24 виправдав колишнього голову Ольшанської селищної ради Миколаївського району Сергія Новака, якого обвинувачували в розтраті бюджетних коштів у великих розмірах під час реконструкції місцевого спортивного комплексу.

За версією обвинувачення, Новак, перебуваючи на посаді голови ради з 2015 року, нібито зловживав службовим становищем і спричинив збитки на суму 324 021,86 гривень. Зокрема, прокурори стверджували, що в 2020 році було укладено два договори на реконструкцію спортивного комплексу в смт Ольшанське: основний №24 на 6,365 млн гривень з ТОВ "Окна-Сіті" та додатковий №155 на 330 тис. гривень (згодом зменшено до 324 тис. гривень). Обвинувачення вважало, що додатковий договір дублював роботи з першого, зокрема нанесення розмітки, встановлення трибун, крісел і малих архітектурних форм (стендів, воріт, сіток), що призвело до "подвійної оплати".

Під час судового розгляду Новак свою провину заперечував, стверджуючи, що всі дії були законними та спрямованими на завершення реконструкції. Він пояснив, що через інфляцію, спричинену пандемією COVID-19, і зростання цін на матеріали коштів за основним договором не вистачило. Додаткове фінансування було схвалено на сесії селищної ради (рішення №6 від 15 жовтня 2020 року), де депутати проголосували за перерозподіл заощаджених коштів. Крім того, за пропозицією директора місцевої ДЮСШ, було вирішено встановити другу трибуну, що не було "дублюванням", а доповненням проекту.

Суд дослідив покази свідків (зокрема, наступної голови ради, фінансових спеціалістів, інженерів технагляду, директора підрядника), а також письмові докази: договори, локальні кошториси, акти приймання робіт, платіжні доручення та експертні висновки. Встановлено, що за основним договором виконали лише частину робіт (наприклад, одну трибуну, 52 крісла, 60 м розмітки), а решту – за додатковим. Загалом встановлено дві трибуни по 52 місця кожна (загалом 104 місця), що відповідає проектній документації. Факти "подвійної оплати" не підтвердилися, а спортивний комплекс введено в експлуатацію 20 грудня 2020 року без заборгованостей.

Суд дійшов висновку про відсутність події злочину, оскільки обвинувачення не довело розтрату. Новака виправдано за п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України. Цивільний позов прокурора про стягнення 324 тис. гривень відхилено.