Топ-менеджер Дмитро Рукін виграв суд у власника порталу «Укррудпром» Олега Богатова у справі про фейкові звинувачення

Голосіївський районний суд міста Києва задовольнив позов відомого менеджера у сфері управління платіжними системами Дмитра Сергійовича Рукіна до власника інтернет-видання «Укррудпром» Олега Івановича Богатова. Суд визнав недостовірною інформацію про нібито причетність Рукіна до розкрадання коштів та зобов'язав власника сайту опублікувати спростування.

Відповідне рішення суд ухвалив 28 травня 2026 року у справі № 752/15333/25.

Суть конфлікту

Приводом для судового позову стала публікація, розміщена на веб-сайті ukrrudprom.ua, власником якого є Олег Богатов. У статті Дмитра Рукіна безпідставно звинуватили у низці тяжких злочинів.

Зокрема, автор матеріалу стверджував, що позивач нібито причетний до масштабного розкрадання коштів компанії 4bill, відкриття проти нього кримінальних проваджень за статтею про шахрайство в особливо великих розмірах (ч. 3, 4 ст. 190 ККУ), змови з менеджерами, виведення вкрадених коштів на власні картки, а також у рейдерському захопленні філії компанії.

Позиція позивача та висновки суду

Дмитро Рукін у суді довів, що жодна з викладених у статті тез не відповідає дійсності. Як доказ він надав офіційні відповіді від Офісу Генерального прокурора України, які підтвердили: у Єдиному реєстрі досудових розслідувань немає жодних кримінальних проваджень проти нього, і жодних підозр йому не вручали.

Крім того, суд врахував, що раніше Дарницький районний суд м. Києва вже визнавав аналогічну інформацію недостовірною (тоді першоджерелом фейку виступив сайт bagnet.org).

Суддя Т.М. Данілова зазначила, що викладена на сайті «Укррудпром» інформація не є «оціночним судженням», адже містить конкретні звинувачення у кримінальних злочинах, які легко перевіряються через правоохоронні органи. Відповідач Олег Богатов на судові засідання не з'явився і жодних доказів правдивості опублікованої статті не надав. При цьому офіційна довідка від ТОВ «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» підтвердила, що саме Богатов є власником доменного імені ukrrudprom.ua.

Рішення суду

Суд визнав, що поширена інформація є недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію Дмитра Рукіна, оскільки формує у потенційних партнерів хибне уявлення про нього як про злочинця.

Суд ухвалив:

1. Позов Дмитра Рукіна задовольнити повністю.

2. Визнати поширену інформацію недостовірною.

3. Зобов'язати Олега Богатова протягом 3 днів з дня набрання рішенням законної сили опублікувати на сайті ukrrudprom.ua офіційне повідомлення під заголовком «СПРОСТУВАННЯ».

4. Стягнути з відповідача на користь позивача всі судові витрати у розмірі 4 522 гривні 40 копійок.

Швейцарський бізнесмен Олег Цюра програв суд блогерці Оксані Котомкіній: звинувачення в обході санкцій РФ визнали «оціночними судженнями»

Оболонський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову громадянина Німеччини, який проживає у Швейцарії, Олега Цюри. Бізнесмен вимагав від авторки публікацій Оксани Котомкіної спростувати інформацію про те, що він допомагає російському військово-промисловому комплексу обходити європейські санкції та є фігурантом схем із виведення коштів з українських держпідприємств.

Відповідне рішення суд ухвалив 29 травня 2026 року у справі № 756/668/25.

Суть позову: що намагався спростувати бізнесмен

У січні 2025 року Олег Цюра звернувся до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації проти Оксани Котомкіної — авторки блогів на порталах «Site.ua» та «Enigma.ua». Позивач вимагав визнати недостовірною та спростувати інформацію, опубліковану нею в статтях.

Зокрема, Цюру обурили наступні твердження Котомкіної:

• Що він є «партнером російського олігарха», власника групи компаній «MidUral» (найбільшого виробника металевого хрому).

• Що він нібито організував схему обходу санкцій ЄС за допомогою швейцарських компаній-прокладок (зокрема Phoenix Resources AG), які фіктивно продають російську продукцію до Індії, після чого товар потрапляє до ЄС та США.

• Що його діяльність сприяє посиленню військових спроможностей РФ (металевий хром є критично важливим для виробництва зброї) і становить загрозу нацбезпеці України.

• Що авторка публікацій має намір подати заяви до СБУ та Офісу Генпрокурора за статтею 110-2 ККУ (фінансування дій, вчинених з метою повалення конституційного ладу).

Позивач стверджував, що не вчиняв жодних злочинів, а поширена відповідачкою інформація є надуманою та дискредитує його ділову репутацію у Європі.

Рішення суду: свобода слова та відкриті реєстри

Суддя Оболонського районного суду Євген Діденко, дослідивши матеріали справи, став на бік відповідачки Оксани Котомкіної та відмовив Олегу Цюрі в задоволенні позову в повному обсязі.

Суд дійшов висновку, що поширена інформація, хоч і є негативною для позивача, становить значний суспільний інтерес в умовах збройної агресії РФ. Блогерка не вигадувала факти, а робила переказ іншого гучного журналістського розслідування (матеріалів засновника StateWatch Олександра Лємєнова), доповнивши його власним розслідуванням та аналізом відкритих митних баз даних (ImportGenius) та міжнародних реєстрів.

Ключові аргументи суду:

1. Висловлювання про «партнерство» з російським олігархом не є недостовірним, оскільки підтверджується даними про те, що Цюра входив до наглядових рад швейцарських компаній, які є торговими домами російського металургійного холдингу.

2. Інформація про подачу заяв до СБУ та міркування щодо достатності доказів для кримінального провадження є оціночними судженнями Оксани Котомкіної, а не констатацією факту, що Цюру вже визнано винним.

3. Оціночні судження, згідно з практикою ЄСПЛ та українським законодавством, не підлягають спростуванню.

Судові витрати залишено за позивачем.

Контекст: Хто такий Олег Цюра і до чого тут Фірташ та Мартиненко?

Ім'я Олега Цюри добре відоме українським журналістам-розслідувачам. Хоча він є громадянином Німеччини та мешкає в Цюриху, його бізнес-структури роками фігурували у скандалах довкола українських державних надр.

За даними розслідувачів, структури Цюри (зокрема, ITS International Trade & Sourcing Verwaltung GmbH) могли виконувати роль фінансових «прокладок» для виведення коштів з держпідприємств, таких як «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (СхідГЗК) та «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» (ОГХК).

У цих схемах журналісти простежували інтереси колишніх впливових політиків та олігархів: екснардепа Миколи Мартиненка (якого НАБУ підозрює у масштабних розкраданнях на держпідприємствах) та Дмитра Фірташа. Наприклад, у 2020 році компанія Цюри купувала ільменіт у державної ОГХК. Розслідувачі припускали, що сировина за заниженими цінами і через заплутані морські маршрути могла постачатися на завод «Кримський титан» Фірташа в окупованому Криму.

Крім того, європейські компанії, в яких працював Цюра (зокрема Interchrome AG та Phoenix Resources AG), мали тісні управлінські та торговельні зв'язки з російською MidUrals Group, що і стало підґрунтям для публікацій про допомогу РФ з обходом західних санкцій на ринку металів, критично важливих для ВПК.

Власник «Ельдорадо» та БЦ Gulliver Віктор Поліщук виграв суд проти АРМА щодо спростування родинних зв'язків із Дмитром Медведєвим

Шевченківський районний суд міста Києва задовольнив позов відомого українського бізнесмена Віктора Поліщука про захист честі, гідності та ділової репутації. Суд визнав недостовірною заяву очільниці АРМА про те, що дружина Поліщука є племінницею дружини російського експрезидента Дмитра Медведєва.

Відповідне рішення суд ухвалив 29 травня 2026 року у справі № 761/26048/24.

Суть справи

Позивач Віктор Поліщук звернувся до суду з позовом проти Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА), а також проти ПрАТ «Юридична практика».

Причиною позову став виступ Голови АРМА 4 липня 2024 року під час круглого столу «EU-UA»: назрілі євроінтеграційні зміни в підходах до управління арештованими активами», який організувало видавництво «Юридична практика». Під час заходу пролунала інформація про те, що Віктор Поліщук та його дружина Лілія Рєзвая нібито мають «тісні стосунки з кремлівською верхівкою», а сама Рєзвая є племінницею дружини експрезидента та заступника голови Радбезу РФ Дмитра Медведєва (Світлани Медведєвої).

Рішення суду

Розглянувши матеріали справи, суддя Т.В. Левицька ухвалила рішення на користь позивача.

Суд постановив:

1. Визнати недостовірною інформацію, поширену Головою АРМА на публічному заході, щодо наявності у Віктора Поліщука та його дружини тісних зв'язків із кремлівською верхівкою та родинних зв'язків Лілії Рєзвої з родиною Дмитра Медведєва.

2. Стягнути з АРМА на користь Віктора Поліщука символічну компенсацію моральної шкоди у розмірі 1 (однієї) гривні, як того вимагав позивач.

3. Стягнути з АРМА на користь позивача судовий збір у розмірі 3 391,36 грн.

Рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в Київському апеляційному суді протягом 30 днів із дня складання повного тексту рішення (запланованого на 3 червня 2026 року).

Довідка: Віктор Поліщук — український олігарх, власник мережі електроніки «Ельдорадо», компанії «Техенерготрейд» та столичного торговельно-офісного центру «Gulliver». У минулому володів збанкрутілим «Банком Михайлівський». Тривалий час у ЗМІ та відкритих джерелах масово поширювалася інформація про родинні зв'язки його дружини з родиною російського політика Дмитра Медведєва. Крім того, бізнесмен фігурував у низці журналістських та антикорупційних розслідувань, зокрема щодо неповернення багатомільйонних кредитів державним банкам («Ощадбанку» та «Укрексімбанку») під час повномасштабної війни.

Звинувачений у держзраді експрезидент «Мотор Січі» В’ячеслав Богуслаєв програв суд проти НАЗК щодо захисту «честі та гідності»

Печерський районний суд міста Києва відмовив колишньому власнику та президенту ПАТ «Мотор Січ» В’ячеславу Богуслаєву в задоволенні позову проти Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК). Підозрюваний у колабораціонізмі та пособництві державі-агресору вимагав спростувати інформацію про те, що він постачав двигуни для російських військових гелікоптерів.

Відповідне рішення суд ухвалив 01 червня 2026 року у справі № 757/9528/25-ц.

Суть позову: що обурило Богуслаєва

У лютому 2025 року адвокати В’ячеслава Богуслаєва звернулися до суду з вимогою захистити його «честь, гідність та ділову репутацію».

Причиною став офіційний лист НАЗК до Служби безпеки України від 3 березня 2023 року. У документі, який стосувався санкційної політики, НАЗК зазначило про Богуслаєва наступне:

«Колишній український депутат від проросійської Партії регіонів і головний акціонер компанії ВАТ "МОТОР СІЧ"... Він відповідав за постачання двигунів для російської армії для виробництва та ремонту бойових вертольотів (Мі-8, Мі-24, Мі-28 і Ка-52), які активно використовувалися у війні проти України... Він продовжував забезпечувати російські війська запчастинами... незважаючи на агресивну війну... Перебуває під санкціями ЄС».

Богуслаєв назвав цю інформацію недостовірною, такою, що «фактично звинувачує його у вчиненні злочинів проти безпеки людства» та вимагав від НАЗК надіслати до СБУ новий лист із офіційним спростуванням.

Позиція НАЗК та рішення суду

Представники НАЗК у суді пояснили, що агентство не вигадувало цю інформацію, а діяло в межах своїх повноважень у складі Міжвідомчої робочої групи з питань санкцій. Усі дані були взяті з відкритих офіційних джерел:

1. Рішення Ради ЄС від 25.02.2023, яким на Богуслаєва були накладені європейські санкції саме з таким формулюванням.

2. Офіційного сайту СБУ, де ще у жовтні 2022 року повідомлялося про затримання президента «Мотор Січі» за підозрою у колабораційній діяльності та пособництві РФ.

Більше того, у квітні 2023 року РНБО та Президент України також застосували до Богуслаєва персональні санкції. А Вищий антикорупційний суд (ВАКС) у своєму рішенні від кінця 2024 року підтвердив, що Богуслаєв створив загрозу нацбезпеці України шляхом забезпечення ремонту та постачання техніки для збройної агресії.

Дослідивши матеріали справи, суддя Печерського райсуду С.В. Вовк дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Ключові аргументи суду:

• НАЗК не є першоджерелом інформації — агентство лише узагальнило офіційні дані Ради ЄС та СБУ.

• Інформація у листі НАЗК не містить прямих кримінальних звинувачень (таких слів як «вирок», «вина» чи «злочин»), а лише констатує факт застосування європейських санкцій та їхні підстави.

• Оскаржувана інформація не є недостовірною, оскільки факт накладення санкцій на Богуслаєва та його затримання СБУ є доконаними фактами.

• Позивач не зміг довести, яким саме чином внутрішнє міжвідомче листування між НАЗК та СБУ завдало шкоди його «діловій репутації».

У підсумку суд повністю відмовив В'ячеславу Богуслаєву в задоволенні позову. Судові витрати покладено на позивача.

Довідка: 87-річний В'ячеслав Богуслаєв — колишній народний депутат кількох скликань та екскерівник підприємства «Мотор Січ». Був затриманий СБУ 24 жовтня 2022 року. За даними слідства, навіть після початку повномасштабного вторгнення РФ він продовжував таємно постачати Росії деталі для військових гелікоптерів, а також наказав розібрати українські гвинтокрили, щоб ними не змогли скористатися ЗСУ. У 2024 році ВАКС стягнув у дохід держави його активи на сотні мільйонів гривень та корпоративні права. Наразі Богуслаєв продовжує перебувати під вартою (застава становить понад 665 млн грн) в очікуванні вироку за державну зраду.

Відома лікарка-науковиця Анжела Басанець програла суд проти телеканалу «Інтер» щодо захисту ділової репутації

Шевченківський районний суд м. Києва відмовив у задоволенні позову відомої української науковиці, докторки медичних наук Анжели Басанець до ПрАТ «Телеканал «Інтер». Позивачка вимагала спростування інформації про нібито її причетність до корупційних схем, проте не змогла довести факт трансляції сюжету в ефірі телеканалу.

Відповідне рішення суд ухвалив 22 червня 2026 року у справі № 761/25988/21.

Суть конфлікту

У липні 2021 року Анжела Басанець (завідувачка відділу професійної патології Інституту медицини праці імені Ю.І. Кундієва НАМН України, член-кореспондент АМН України) звернулася до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації.

Причиною став відеосюжет, який, за твердженням позивачки, вийшов в інформаційній програмі на телеканалі «Інтер». У матеріалі йшлося про хабарництво, і щодо фігурантки пролунали такі фрази:

«Дві тисячі доларів треба було заплатити, і в основному у них там цим завідувала [Басанець]. Вона куріровала їхніми медсестрами», а також «і все це на скромну зарплату медпрацівника».

Професорка вимагала визнати інформацію недостовірною, зобов’язати телеканал її спростувати та надати право на відповідь.

Позиція суду та причини відмови

Розгляд справи під головуванням судді Ю.О. Матвєєвої завершився не на користь позивачки через недоведеність факту поширення інформації саме відповідачем.

У ході судового процесу було встановлено наступне:

1. Відсутність доказів трансляції в ефірі: Сторона обвинувачення надала оптичний диск із записом екрана з відеохостингу YouTube. Проте суд постановив, що наявність відео в Інтернеті не доводить факту його трансляції в телевізійному ефірі «Інтера».

2. Втрачений телеархів: Згідно із Законом України «Про телебачення і радіомовлення», телеканали зобов'язані зберігати записи ефірів лише 14 днів. Представники позивачки звернулися з адвокатським запитом до каналу вже після закінчення цього терміну, тому перевірити факт виходу сюжету в ефір стало неможливо. Суд також зауважив, що сторона позивачки не ініціювала завчасне забезпечення доказів.

3. Відповідальність за контент у YouTube: Суд зазначив, що власником YouTube-каналу є не обов'язково телеканал, а особа, на чий номер телефону зареєстровано Google-акаунт. Позивачка не надала доказів, що канал, на якому опублікували відео (посилання на яке під час суду вже було неактивним), належить саме ПрАТ «Телеканал «Інтер». Отже, телеканал визнано неналежним відповідачем щодо контенту в мережі Інтернет.

Рішення

Ураховуючи відсутність доказів поширення спірної інформації саме телеканалом «Інтер», суд вирішив відмовити в повному обсязі в задоволенні позову Анжели Басанець. Судові витрати також не підлягають стягненню з відповідача.

Повний текст рішення був виготовлений 26 червня 2026 року. У позивачки залишається право подати апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду протягом 30 днів із дня проголошення рішення.

Довідка: Анжела Володимирівна Басанець — видатна українська вчена в галузі медицини праці, лікарка вищої категорії. Вона створила єдину в Україні лабораторію молекулярно-генетичних досліджень у професійній патології. Результати її наукових досліджень увійшли до Глобального плану дій ВООЗ щодо елімінації пневмоконіозу.

Російські паспорти та елітна нерухомість: ексрозвідник Семочко остаточно програв суд журналістам Bihus.Info

07 червня 2026 року Верховний Суд України у справі № 260/6699/24 поставив остаточну крапку в гучній багаторічній справі за позовом колишнього першого заступника голови Служби зовнішньої розвідки та ексвисокопосадовця СБУ Сергія Семочка проти журналістів-розслідувачів. Касаційна інстанція повністю відхилила вимоги Семочка, визнавши розслідування Дениса Бігуса та Лесі Іванової (проєкт Bihus.Info, трансляція на 24 Каналі) таким, що не порушує меж допустимої критики публічних осіб.

З чого все почалося?

Судова тяганина тривала з 2019 року. Приводом стало резонансне розслідування програми «Наші гроші з Денисом Бігусом» (сюжет Лесі Іванової), яке вийшло в ефір восени 2018 року. У ньому журналісти розповіли про ймовірне втручання СБУ в закупівлі препаратів для діалізу, а також оприлюднили дані про статки родини Сергія Семочка: елітну нерухомість під Києвом вартістю близько 8 мільйонів доларів, наявність у його дружини та інших родичів російських паспортів, а також регулярні поїздки до окупованого Криму.

Семочко вимагав визнати цю інформацію недостовірною, спростувати її та стягнути пів мільйона гривень моральної шкоди з телеканалу «24» (ПрАТ «ТРК Люкс») та журналістів Дениса Бігуса і Лесі Іванової.

Судові гойдалки

Справа розглядалася судами неодноразово. У листопаді 2024 року Голосіївський районний суд Києва частково став на бік Семочка, зобов'язавши журналістів спростувати частину тверджень та виплатити йому по 1666 гривень моральної шкоди.

Проте у квітні 2025 року Київський апеляційний суд повністю скасував це рішення, відмовивши Семочку в позові та зобов'язавши його повернути журналістам раніше стягнуті кошти й оплатити судові витрати. Не погодившись із поразкою, адвокатка ексрозвідника Катерина Смирнова звернулася до Верховного Суду.

Що вирішив Верховний Суд?

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що рішення апеляції є абсолютно законним. Судді відхилили аргументи Сергія Семочка з наступних підстав:

• Докази щодо паспортів РФ існують. Журналісти надали суду належні підтвердження того, що родичі Семочка дійсно мають російське громадянство. Зокрема, йдеться про копії паспортів з індивідуальними податковими номерами РФ, а також офіційні листи від СБУ та ухвали судів, які підтверджували громадянство країни-агресора у цивільної дружини Семочка Тетяни Лисенко, її дітей та зятя.
• Журналісти не зобов'язані говорити юридичними термінами. Семочко намагався довести, що люди, згадані в розслідуванні, юридично не є членами його «сім'ї». Однак суд пояснив, що у публіцистичному стилі слова «родина» чи «родичі» вживаються у загальному значенні. Журналісти мали на увазі широке коло осіб, споріднених із посадовцем через його цивільну дружину (з якою він спільно проживає та має дитину), що є суспільно важливою інформацією.
• Оціночні судження не спростовуються. Багато фраз із сюжету, як-от «родина... тусить в анексованому Криму» або «паспорт з куркою», суд визнав оціночними судженнями, сарказмом та метафорами. Їх неможливо перевірити на правдивість у суді. Твердження про вартість нерухомості «близько 8 мільйонів доларів» також є припущенням журналістів на основі аналізу ринкових цін.
• Високопосадовці мають терпіти критику. Верховний Суд наголосив, що Сергій Семочко, як керівник ключового управління СБУ на той час, був публічною особою вищого рангу. Межі допустимої критики щодо таких осіб значно ширші, ніж для звичайних громадян. Суспільство має право знати про статки та спосіб життя посадовців такого рівня.

Зрештою, Верховний Суд залишив касаційну скаргу Сергія Семочка без задоволення. Постанова набрала законної сили з моменту ухвалення (17 червня 2026 року) і оскарженню не підлягає. Усі судові витрати ексрозвідника покладено на нього самого.

Зі свого боку, захист журналістів (адвокат Роман Васильняк) під час розгляду справи наголошував, що цей позов мав ознаки SLAPP — стратегічного позову проти участі громадськості, метою якого було просто залякати журналістів і помститися їм за розслідування. Суд підтвердив право преси бути «сторожовим псом демократії».

Апеляційний суд визнав законним «безстрокове» керівництво адвокатури через війну та відхилив позов Лариси Криворучко

11 червня 2026 року Восьмий апеляційний адміністративний суд у справі № 260/6699/24 поставив крапку в гучній справі за позовом відомої адвокатки Лариси Криворучко (представник — Андрій Карпович) проти Національної асоціації адвокатів України (НААУ) та органів адвокатського самоврядування Закарпаття. Суд визнав, що продовження повноважень керівництва адвокатури в умовах воєнного стану є законним, а спроби адвокатки визнати їх «нелегітимними» — юридично безпідставними.

Суть конфлікту: дисциплінарна справа та звинувачення у підробці

Протистояння розпочалося через те, що Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (КДКА) Закарпатської області відкрила дисциплінарне провадження щодо Лариси Криворучко. Замість того, щоб захищатися по суті звинувачень, адвокатка пішла в наступ: вона подала позов, у якому заявила, що ті, хто її судять, взагалі не мають на це права.

Криворучко стверджувала, що п'ятирічні строки повноважень голови Ради адвокатів України (РАУ), членів КДКА та Ради адвокатів Закарпатської області (РАЗО) давно закінчилися (переважно у 2022 році). Більше того, позивачка заявила, що очільник закарпатської адвокатури нібито взагалі працює за підробленим свідоцтвом. На цій підставі вона вимагала визнати відсутність у них повноважень та скасувати рішення РАУ №69 від 2020 року, яке запровадило принцип «інституційного континуїтету» (безперервності влади до нових виборів).

Судовий пінг-понг: як від справи відхрещувалися судді

Ця справа супроводжувалася безпрецедентною судовою тяганиною. У Закарпатському окружному адмінсуді судді масово брали самовідводи. Дійшло до того, що в суді фізично не залишилося суддів, щоб сформувати колегію для розгляду. Через цей «кадровий голод» справу передали до Львова.

Львівський окружний адмінсуд вирішив розглянути таку складну справу «по-швидкому» — за правилами спрощеного провадження без виклику сторін, і відмовив Криворучко у позові.

Рішення Апеляції: процедуру порушили, але позов все одно безпідставний

Восьмий апеляційний адміністративний суд, розглядаючи скаргу Криворучко, визнав правоту адвокатки в одному: львівські судді дійсно порушили закон, розглядаючи таку складну справу у спрощеному режимі. Через це рішення суду першої інстанції було скасовано. Проте радіти позивачці не довелося — Апеляційний суд одразу ж ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні її позову, розгромивши аргументи захисту:

• Вибори під час війни неможливі: Суд постановив, що рішення РАУ про «безперервність» влади є абсолютно логічним і законним. В Україні діє воєнний стан, який прямо забороняє проведення масових зібрань. Оскільки провести з'їзди та конференції для обрання нового керівництва неможливо, старе керівництво зобов'язане продовжувати роботу, щоб система не колапсувала.
• Неправильний спосіб захисту: Судді пояснили, що вимагати «встановлення відсутності повноважень» як окремий позов приватна особа не може — це прерогатива спорів між самими державними органами. Якщо Криворучко не згодна зі своїм дисциплінарним покаранням, вона мала оскаржувати саме його (що вона, до речі, паралельно робила, але програла у Верховному Суді).
• Експертиза Верховної Ради — не указ: Адвокатка посилалася на «Парламентське дослідження» Дослідницької служби ВР як на доказ нелегітимності КДКА. Суд відрізав: це просто інформаційно-аналітичний матеріал, а не закон чи нормативний акт. Він не має жодної юридичної сили для суду.
• Кримінал — окремо: Щодо гучних заяв про нібито підроблене свідоцтво очільника закарпатської адвокатури, суд зазначив, що цим мають займатися поліція та кримінальні суди, а не адміністративна юстиція.

Підсумок

Суд повністю відхилив вимоги Лариси Криворучко та поклав на неї судові витрати. Органи адвокатського самоврядування (як на Закарпатті, так і на рівні всієї України) продовжують свою роботу на законних підставах до завершення воєнного стану та проведення нових виборів.

Постанова набрала законної сили з моменту проголошення.